Тибетський як

Бо за ними майбутнє. На що однозначно вказує старе, як світ, минуле. Ну, а насущне теперішнє – так і поготів. Тибет без яків – немислимий, так само, як і життя тих, хто його населяє. Бо яки – це те, навколо чого на Тибеті все «крутиться». Їжа, питво, одяг, транспорт, тягова сила, пальне… В сенсі – як масло для освітлення, так і – сухі кізяки для опалення. Врешті-решт, це предмет торгівлі. От так. Тибет – то далеко не Індія. Яків на такі «запчастини» розбирають, що можна сказати – споживають їх цілком і повністю. Разом з продуктами їхньої життєдіяльності. Ну, а в контексті широкомасштабної меламінової лажі в молочній галузі Китаю якове молоко і яковий сир – це ще й “продукти майбутнього”.

Звичайно, «ставка на биків» - сказано не дуже коректно. Бо бика не подоїш. Втім, без бика й молока від корови не дочекаєшся. Але це так – жарти. Мова не про це.

Як бачимо, дійшли «маркетинг» з його «комерціалізацією» й до цих країв. Суто тібетський продукт хочуть зробити комерційним. Як то у нас прийнято казати – вивести на рівень широкого виробництва. Але розглядати його, як альтернативу коров’ячому молоку, поки що рано. Не в сенсі якості. В цьому відношенні якове молоко в декілька разів цінніше за коров’яче. А стосовно «потужностей» і обсягів його виробництва на даний час.

Хоч унікальний за розташуванням молокозавод може переробляти тридцять тон молока в день, навряд чи він зможе працювати на повну потужність. Загалом за рік корова-як може «дати» трохи менше, ніж 300 літрів. А це, в свою чергу, разів так у 30 менше, ніж виробляє звичайна корова. Втім, до створення бренду «Фей-фан» (Напрочуд гарне) підійшли досить таки заповзято. Держава в 2005 зробила фінансові «вливання». Згодом залучили шведів, аби ті пакувальну лінію Tetra Pak встановили. Довелося їм персонал заводу «потренувати», і не тільки. Щоб надалі в молоці не було мух і якової шерсті, місцевим пастухам теж треба було втокмачити щодо гігієни і того, якої якості сировина від них очікується. Ну і, звісно ж, треба було забезпечити місцевих належною тарою типу відер та каністр.

Кінцевий продукт – пастеризоване жирнюче зелене молоко – виходить цінним не тільки щодо його вмісту, а й щодо вартості. Упаковка ємкістю 250мл коштує 24 юаня (2 фунта, або близько 20 гривень), що втричі дорожче за звичне для китайців молоко. Закупівельна ціна теж відносно висока. Що дає підстави говорити про потужну підтримку пастухів-фермерів. А декому – ще й підстави для критики.

Залізнична колія і заохочування кочівників до осілого способу життя – це те, за що критикують китайських урядовців. Мовляв, перше – загроза для ландшафту, друге порушує автентичний уклад життя. Хоча, думаю, навряд чи хтось із пастухів думатиме про свою автентичність та ерозію гір, коли є нагода заробити гроші. В 2005 то було 4 юаня за літр, зараз – 16. Що там казати. Перспектива заробляння грошей уже сама по собі для тибетських пастухів приваблива.

Втім, молочко «Напрочуд гарне» не для широкого загалу. Бо ж ціна кусюча. Із яковим сиром, на виробництво якого при розширенні потужностей перейшли тібетці, теж не все так просто. Цей специфічний тибетський продукт - не зовсім звична для середньостатистичного китайця їжа. В Китаї на сир взагалі дивляться, як на щось імпортне і несмачне.

Тим не менше, було найнято консалтингову компанію, що займатиметься просуванням тібетських продуктів в китайські маси. Ще раз “дякувати” меламіну, у них є всі шанси. Принаймні, у великих містах, де люди можуть дозволити собі дорогу й поживну екзотику. Про чисельно переважаючий прошарок населення говорити не доводиться. Тих замани в магазин низькою ціною на деякі товари, як то олія та яйця, - так вони ще й затопчуть немічних на смерть, аби встигнути купити щось задешево. Така от промоція з летальними наслідками не так давно сталася в одному місті на сході Китаю.
Так що, очевидно, що «продукти майбутнього» в даному випадку мають свою цільову і соціально детерміновану аудиторію. В принципі, як і будь-що інше із розряду комерційного…

Руслан Гетьман

фото звідси

(Поки що немає оцінок)

 Loading ...